Шизка

Твір мені сподобався, тому від мене - 9*. (Але вікове обмеження хоча б 13+ тут необхідно поставити) Для короткої форми дуже класно. Ідея встигає нормально розгорнутися, гумор не висить окремими вставками, а Зінку й Мирона вже через кілька діалогів починаєш впізнавати за манерою говорити. Особливо добре зайшла сама еволюція Шизки: від шматка коду до інтелекту, який спочатку намагається зрозуміти людський світ, а потім знаходить спосіб на нього впливати. І фінал теж приємно звернув не туди, куди зазвичай ведуть історії про ШІ. Чому не 10? Є кілька дрібних дірок, які більшість читачів, думаю, пропустить. Але людина, яка трохи розбирається в темі, на них спіткнеться. Найпомітніша - біологія. Шизка через процесор штучного клапана серця дістається до нервової системи Зіни, а потім «прописує себе» в її генному коді. Тут уже потрібен фізичний виконавець: нанороботи, вірусний вектор, генна терапія або інший механізм, здатний змінювати клітини. Програмний код сам по собі з процесора в ДНК не перестрибне. Далі цікавіше: зміни успадковуються трійнею. Отже, Шизка мала втрутитися не лише в організм Зіни, а й у клітини, через які ця модифікація могла передатися дітям. Це вже серйозніше, але виправляється кількома реченнями, якщо пояснити технологію. Є питання й до самого «сердечного процесора». У звичайного штучного клапана немає SIM-карти, процесора з таким функціоналом і прямого цифрового каналу до нервової системи. Якщо автор мав на увазі експериментальний кібернетичний комплекс, я б так його й назвав. Ще один момент - Шизка досить швидко захоплює доступну цифрову інфраструктуру. Але є закриті мережі, обладнання без інтернету, ізольовані промислові системи. До них одним розповзанням мережею не дістанешся.