Іван Ситненко. Подорож

Ідея тут є. Сучасна війна, яка через містичний епізод з'єднується з минулими епохами, могла б дати доволі сильну історію. Але в цьому варіанті задум, на мою думку, залишився значно цікавішим за сам текст. Найперше спіткнувся об мову. Є русизми, кальки й конструкції, які українською звучать неприродно: «жди» замість «чекай», «то не з проста» замість «то неспроста» або «недарма», «я з Миколаївського села, з 30 км», «отримувати тумак», «світло відходило від землі». Таких місць вистачає, і вони постійно вибивають із читання. Є проблема й з ритмом. Багато фраз рублені, думка перескакує з однієї на іншу, тому в бойових сценах губиться не лише герой, а разом із ним і читач. Хаос бою може працювати на атмосферу, але сам текст при цьому має залишатися зрозумілим. Після перенесення в минуле я майже не відчув іншої епохи. Мазанки, коні, піп — це декорації. А от мова людей, звертання, спосіб мислення, реакції на незнайомого озброєного чоловіка мали б відчутно відрізнятися від сучасних. Тут цього не вистачило. До того ж я так і не зрозумів, у який саме історичний період потрапив Іван. Сцена зі священником теж вийшла надто прямою. Він одразу говорить і поводиться так, щоб читач без сумнівів зрозумів, хто тут поганий, а Іван відразу видає йому моральний вирок. Через це персонаж не живе, а виконує потрібну для сюжету функцію. Тож ідею я б не відкидав. Але сам текст ще треба серйозно допрацьовувати: мову, зв'язність сцен, історичне тло і діалоги. Зараз це більше схоже на начерк цікавої історії, ніж на завершений твір.